Огляд європейських судових рішень в частині ТЦУ. Частина 1 Роялті

У той час як національна судова практика з трансфертного ціноутворення тільки починає формуватися, наші європейські колеги вже давно відчули на собі всю красу «магії» ТЦУ, й це при тому, що їх податкове законодавство стале й непорушне, як Велика Китайська Стіна.

Але, незважаючи на уявні зрозумілості й прозорості кожної такої справи, щоразу можна отримати черговий урок про те, як не варто робити. Отже, як не варто робити № 1. Ціна питання 10,6 мільйона євро.

Сьогодні мова піде про рішення суду Данії № SKM2019.537.OLR від 28.10.2019. Отже, датська дочка (ДД) сплачує Роялті на користь Швейцарської материнської компанії (МК) за використання торгівельних знаків, фірмових найменувань, ноу-хау протягом 2006-2009 рр. Залишаючись при цьому збитковою, ДД продовжує сплачувати й навіть збільшує відсоток з 1,5% до 2,0%.

Сувора датська податкова служба приходить і легко донараховує 10,6 мільйона євро кажучи, що витрати по роялті не вираховуються для цілей оподаткування у випадку збитковості ліцензіата…Всього-на-всього. Далі суд і позиції сторін.

Аргументація податкових органів Данії (SKAT) була наступна:

1. Якщо операції між пов’язаними особами – тоді умови угоди й ціни повинні відповідати тому, як би такі умови були між незалежними сторонами.

2. SKAT не вважає, що відповідно до податкового законодавства за період з 2006 до 2009 ріку ДД повинна була платити роялті МК за право використовувати товарний знак і нематеріальні активи.

3. Незалежна третя сторона відповідно до Керівництва ОЕСР не погодилася б з виплатою роялті в ситуації, коли існує очевидна невідповідність між сумою виплати й вартістю бізнесу ліцензіата. У період з 2006 по 2009 ріку ДД не отримувала прибутку від використання ліцензованих нематеріальних активів. Крім того, незалежна третя сторона не погодилася б з підвищенням ставки роялті в 2006 році, коли обставини й ринкові умови в Данії не передбачали перспективу отримання вищої норми прибутку.

4. ДД також понесла значні витрати на продаж і маркетинг, що непропорційні отриманим прибуткам.

5. Компанія витрачала кошти  на створення вартості нематеріальних активів, якими вона не володіє. На думку SKAT, незалежна третя сторона не буде нести такі витрати без будь-якої форми компенсації або скорочення виплати роялті.

6. Якби ДД не була пов’язана з власником товарних знаків, то, на думку SKAT, ДД повинна була розглянути інші альтернативи, як-от розірвання, перегляд або висновок вигідніших ліцензійних угод. Тим паче, що ліцензійний договір передбачав розірвання протягом 3-х місяців після повідомлення сторін про таке рішення.

7. Наявність контролю в групі стало результатом того, що ДД підтримувала обтяжливі й несприятливі угоди, не домовляючись при цьому про кращі умови або альтернативи.

8. Збитки, що понесла ДД, також пов’язані з зацікавленістю Групи бути представленою на датському ринку. Для того, щоб Група могла обслуговувати глобальних клієнтів, важливо бути представленим в Данії. Такий захист інтересів Групи домагався б виплат незалежній третій стороні, і тому ДД повинна була отримувати відповідну винагороду.

Позицій платника податків була наступною:

ДД заявила, що ліцензійні виплати були операційними витратами, що підлягають вирахуванню відповідно до податкового законодавства Данії й що вона мала право на податкові вирахування по роялті в розмірі 1,5% обігу компанії в першій половині 2006 року й 2% до 2009 року включно, бо ці ціни відповідали принципу витягнутої руки.

1. ДД заявила, що зняла з себе тягар доведення того, що основні умови для податкових вирахувань було дотримано. Тому виплати роялті підлягають відрахуванню в заявленому розмірі.

2. Відповідно до податкового законодавства Данії, витрати, що були понесені протягом року для отримання й підтримки доходу, віднімаються для цілей оподаткування.

Ну, й рішення суду.

Незважаючи на те, що є підстави вважати, що виплата роялті ДД за використання товарного знаку є від’ємною операційною витратою, національний суд, зокрема, вважає, що:

– компанія працює на національному датському ринку, де ціна є найважливішим конкурентним параметром.

– компанія протягом тривалого часу збиткова;

– основна мета виплат Роялті на користь материнської компанії – бути представленою на датському ринку;

– виплати Роялті повинні розглядатися як стандартна умова, що визначене материнською компанією, незалежно від ринку, на якому працює ліцензіар;

– маркетингові витрати непропорційні вигодам, в частині яких вони зазнали витрати;

– компанія не зняла тягар доведення того (по суті – не доведено), що виплати роялті на користь МК такі, що вираховуються з точки зору оподаткування.

Таким чином, суд вважає, що виплата роялті компанії не може розглядатися як операційна витрата, що віднімається.

Висновки:

Використання міжнародних баз даних по роялті зовсім не гарантує відсутність донарахувань з боку податкових служб.

Договірні умови та можливості, які вони закладають, не можуть суперечити фактичним умовам діяльності

Наявність збитку в ліцензіата ставить під сумнів доцільність використання торгових марок, а отже, й виплату Роялті.

Незалежна сторона не буде нести витрати по роялті, якщо вона є збитковою і не отримує при цьому будь-якої форми компенсації або скорочення виплати роялті.

«ЛІГА. Блог» 02.12.2019 18:55